Школо, ти залишаєшся в нашій пам’яті назавжди. Час від часу вчуваються й голоси всіх учителів, які вели нас із класу в клас, і бадьорі дзвінкі голоси друзів-однокласників, і невгамовний, як бджолиний рій, шкільний галас, сміх, тупіт дитячих ніг.

Школа, як рідна домівка, завжди кличе до себе, наповнюючи дитячі душі новими відкриттями, високою поезією, дивовижною гармонією людської сутності.

Школа – це не просто навчальний заклад, це храм науки, енциклопедія знань.

Отакою ти і є, перша школо, Найстаріша, але завжди молода школа міста, яка пам’ятного вересня 1939 року відчинила свої двері та прийняла одразу 851 учня. Вона була створена на базі польської гімназії – у старому приміщенні теперішнього Волинського державного університету імені Лесі Українки по вулиці Винниченка. Педагогічний колектив із 36 вчителів очолив Олександр Євлампійович Шуліка.

Війна зупинила життя навчального закладу. Після визволення міста, незважаючи на бомбардування, школа відновила роботу. Згодом була розташована на Замковій площі. І лише нового 1946-1947 навчального року перебралася на вулицю Богдана Хмельницького, 4, де й по сьогодні знаходиться.

У різні роки педколектив школи очолювали В.Ф. Федорчук (1952-1974), П.О.Стрелюк (1974-1981), С.Я Поляков (1981-1989), В.П.Скалка (1989-2006). Із 2006 року директором є Андрій Іларіонович Киця. Завдяки його мудрості, толерантності, умінню спілкуватися з людьми, господарському хистові школа набуває нового сучасного вигляду. Поряд із директором управління навчальним закладом здійснюють його заступники : Л. В. Богданець; Л. І. Куцевич, учитель-методист; Л. Р. Турик, кандидат філологічних наук; Т. В. Копчак, учитель-методист.

Навчально-виховний процес забезпечують 103 педагоги. Серед них 20 спеціалістів, 27 учителів другої кваліфікаційної категорії, 26 учителів першої кваліфікаційної категорії, 30 учителів вищої кваліфікаційної категорії. Педагогічне звання „старший учитель" присвоєно 20 педагогам, „учитель-методист" – 17. За високий професіоналізм, вагомий внесок у навчання й виховання підростаючого покоління з 1991року Почесною грамотою МОН України нагороджено 12 педагогів, Почесною грамотою управління освіти м. Луцька - 68, Почесною грамотою управління освіти і науки Волинської ОДА – 26, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України – 1, Нагрудним знаком „Відмінник освіти України" – 12.

Сьогодення вимагає творчого вчителя, справжнього фахівця, який міг би оновлювати, удосконалювати зміст своєї діяльності. На реалізацію цього завдання спрямована науково-методична робота, яка сприяє підвищенню кваліфікації та професійної майстерності кожного педагогічного працівника, розвитку творчого потенціалу навчального закладу, досягненню позитивних результатів у навчально-виховному процесі.

Нині педагогічний колектив працює над реалізацією єдиної науково-методичної проблеми : «Створення освітнього середовища для розвитку компетентнісної особистості в умовах спеціалізованої школи», що забезпечує зміцнення інтелектуального й духовного потенціалу учня ; розвиток вітчизняної педагогічної науки; примноження культурної спадщини; упровадження в практику інноваційних методик навчання ; оновлення науково-методичної роботи через колективні та індивідуальні форми методичної роботи.

До постійно діючих колективних форм належать : методоб’єднання; семінар-практикум для класних керівників; проблемні семінари; школи, зокрема молодого педагога, педмайстерності ; творча група з реалізації проблемного питання закладу; творчі мобільні та динамічні групи, творчі пари.

Колективні періодичні форми включають : педагогічні читання, науково-практичні конференції, методичні оперативки, наради, групові консультації, ділові й рольові ігри тощо.

Індивідуальними формами методичної роботи є : самоосвіта, стажування, наставництво, консультації тощо.

Останнім часом набули популярності нетрадиційні форми методичної роботи : творчі звіти («Педагогічне портфоліо творчого вчителя»), презентації предметних кафедр («Здобутки. Досвід. Перспективи»), фестиваль педагогічних ідей, тиждень молодого вчителя, наставника, педагогічні посиденьки, педагогічні діалоги та інші.

Учителі закладу апробовують підручники й посібники, їх залучають до роботи в журі предметних олімпіад. У конкурсі «Учитель року» брали участь 13 педагогів нашої школи, із них переможцями міського рівня стали четверо, двоє – обласного, а О. З. Гушинець, учитель української мови та літератури, стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2007». Учитель початкових класів Л.М. Никитюк є переможцем у номінації «Класовод року-2005» ( Всеукраїнський конкурс).

З 1992 року створено психологічну службу, яку очолює практичний психолог-методист І. В. Федорчук, яка є регіональним тренером-консультантом Програми «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя»; тренером Міжнародного проекту «Методи та форми профілактики ВІЛ/СНІДу : догляд та соціальний супровід людей, які живуть з ВІЛ/СНІД»; національним тренером Програми МОН України «Культура життєвого самовизначення». Зараз І.В.Федорчук та Л.М.Никитюк упроваджують інноваційний курс «Культура життєвого самовизначення».

Луцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 досягла значних результатів у використанні нових освітніх технологій, стимулюванні й розвитку педагогічної творчості, створенні умов для всебічного розвитку кожної дитини.

Працюючи над реалізацією завдань Національної доктрини розвитку освіти України, програм «Учитель», «Творча обдарованість», «Базового держстандарту загальноосвітньої середньої школи», педагоги нашої школи у центрі уваги поставили кожного учня.

Високий рівень навчальних досягнень учнів нашої школи підтверджено результатами ЗНО та участю школярів в олімпіадах різних етапів, конкурсах, турнірах.

Із 1994 року переможцями олімпіад міського рівня стали 326 учнів школи, обласного – 62, Всеукраїнського – 3. Переможцями конкурсу-захисту учнівських науково-дослідницьких робіт із 1991 року стали відповідно 32 школярі (міський рівень), 18 (обласний) та 3 ( всеукраїнський).

Щорічно школа має своїх призерів у другому етапі VII Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. У 2009-2010 навчальному році наша учениця Сова Юлія стала переможцем другого, третього та четвертого етапів зазначеного вище конкурсу.

Наші обдаровані діти систематично беруть участь у фестивалях та конкурсах міжнародного й всеукраїнського рівнів. Зокрема, Макарчук Вікторія стала переможцем ХІІІ Всеукраїнського фестивалю пісні та музики «Золота нота-2008», ІХ Міжнародного дитячо-юнацького конкурсу «Музична парасолька – 2010», Х Міжнародного молодіжного фестивалю «Мистецькі барви - 2011» ; Кмитко Софія посіла перше місце в Міжнародному фестивалі естрадної пісні «На хвилях Світязя – 2007», друге місце – у Міжнародному фестивалі естрадної пісні «Володимир – 2008» ; Гайдар Анастасія – переможець Міжнародного фестивалю-конкурсу мистецтва – 2008 «Червону руту не шукай вечорами», хіт-параду «Сузір’я дитячих хітів».

Учителеві потрібні роки, щоб зерно, дбайливо посіяне, дало паростки. Серед випускників першої школи ціла когорта письменників - М. Ю. Малиновська, Ю. В. Покальчук, О. В. Покальчук, Ю. М. Кочубей, О. В. Лупій, П. П. Мах, І. І. Чернецький; відомі журналісти - М. О. Манелюк, Є. О. Кирилюк, Р. О. Флішаровський. Понад 50 випускників – кандидати й доктори наук.

У нашому закладі ось уже кілька десятиліть учні поглиблено вивчають англійську мову. Випускники мають достатньо високий освітній рівень. За 15 років існування програми американського уряду «Акт в підтримку свободи» десятки старшокласників школи №1 успішно склали тести й навчалися у США, репрезентуючи авторитет освіти закладу й нашої держави.

Досконале знання англійської мови допомогло нашим випускникам знайти своє місце в житті, а педагогам успішно освоїти сучасні методики навчання за кордоном. У конкурсах МО України і посольства США переможцями стали учителі англійської мови Л.І. Куцевич, Л.О. Мосійчук, Н.В. Колодько, за що були нагороджені поїздкою в США. Учителі англійської мови створили також підручники «Країнознавство США» та «Країнознавство Великої Британії».

Із 2007 року у школі також діє євроклуб «Енігма» ( координатор Кінах І.В.), який співпрацює зі школами Польщі та бере участь у міжнародних проектах та конкурсах.

Не дивно, що школа багата такими неординарними особистостями, бо їх виховали вчителі-патріоти свого предмета, своєї школи, своєї країни. Вони передають дітям не тільки знання, а й любов до природи, людей, землі, країни.

Такою ентузіасткою є вчитель фізичного виховання Світлана Вікторівна Падалюк. Вона очолює історико-краєзнавчий гурток у школі. З її ініціативи здійснено багато походів, екскурсій, експедицій, які розширили світогляд дітей, пробудили в них інтерес до знань, історії рідного краю. Походи дали можливість зібрати чималі краєзнавчі матеріали про цікавих людей, пам’ятки історії, культури, природи, місця історичних подій.

Юні туристи-краєзнавці брали активну участь у конкурсах різних рівнів (міських, обласних, всеукраїнських). За перемогу в краєзнавчих експедиціях наші учні були нагороджені путівкою у Всеукраїнський туристсько-краєзнавчий табір в с. Осій Іршавського району Закарпатської області, а матеріали, зібрані юними краєзнавцями, стали основою цікавої книги «Дивовижна Волинь», упорядниками якої є С. В. Падалюк та Л. В. Хмелярська.

У школі видається газета «Гроно». У 2008 році в Національному конкурсі шкільних газет наше видання «Гроненятко» визнане найкращим у номінації «Краща газета за змістом серед 1-5 класів».

Останні два десятиліття – це пошук власної національної освітньої концепції, яка ґрунтується на народній педагогіці, відродженні забутих методик найкращих учителів минувшини та впровадженні інноваційного досвіду найвідоміших вітчизняних та зарубіжних освітян. Духовність, інтелект, фізичний гарт – три кити, на яких тримається освіта на межі тисячоліть.

Відомі українці - випускники школи

Кочубей Юрій Миколайович

Доцент, кандидат філологічних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України Ю. М. Кочубей провідний науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського. Народився 9 липня 1932 року у м. Полтава. У 1955 закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, міжнародних відносин, вивчав арабську мову у Т. Г. Кезми. Кандидат філологічних наук. Почесний доктор Дипломатичної академії України при МЗС України (2007). Досліджує проблеми арабістики, культури кримських татар і караїмів, культурні взаємовідносини України з країнами Близького і Середнього Сходу, історію українського сходознавства.

Забезпечує викладання курсу «Техніка ведення переговорів», здійснює наукове керівництво підготовкою магістерських робіт.

Автор великої кількості статей з історії українського сходознавства (про А. Кримського, А. Ковалівського, О. Пріцака, Т. Кезму, В. Бейліса та ін.) та значної кількості праць з питань геополітики (про Ю. Липу, В. Дубровського), проблем Близького і Середнього Сходу, Кавказу, Центральної Азії.

Учасник 29, 35, 37, 38 конгресів ICANAS, VII Загальнопольської арабістичної конференції (м. Лодзь), Сходознавчих читань А. Кримського, І і ІІ конференцій пам’яті Омеляна Пріцака та ін. Має біля 100 друк. праць.

Член НТШ (Європа), Societé asiatique (Париж). Член Спілки письменників України (1981). Лауреат премії ім. А. Кримського НАНУ (2002), нагороджений почесною відзнакою МЗС України першого ступеня (2007), Почесний доктор Дипломатичної академії України при МЗС України (2007).

Мах Петро Петрович

Народився 25 травня 1934 року у селі Корхів Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща. У квітні 1941 року батько поета загинув від рук польського шовініста. У 1944 році сім'я внаслідок депортації опинилася в голодному Мелітополі Запорізької області, а в 1945 році переїхала на Волинь.Навчався у Підгаєцькій семирічці, у Луцькій середній школі № 1. Закінчив українське відділення філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка.Працював журналістом, виїзним редактором львівського видавництва «Каменяр» по Волинській та Рівненській областях. Деякий час працював у газеті «Радянська Волинь», але був звільнений за те, що з попом поховав рідну матір.

Петро Мах — член національної спілки письменників України (з 1963). Перший голова створеної у 1980 році Волинсько-Рівненської організації Спілки письменників України. Є автором поетичних, прозових та публіцистичних книг. У них — тонка лірика, волинська природа, незламний дух борця за рідне слово, за волю України. У його творчому доробку також сценарії телефільмів. На тексти віршів створені пісні «Ожини», «Питала мати в далини», «Сповідь сивого клена», «На білих крилах рушників» та інших. Його твори друкувалися за кордоном, зокрема у Польщі та Словаччині, перекладалися на мови європейських країн.

Петро Мах стояв біля витоків багатьох громадських організацій («Конгресу інтелігенції Волині», «Просвіти», «Товариства книголюбів»). Він — почесний професор Волинського державного університету імені Лесі Українки (200.).

У 2012 р. урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті Петра Маха на фасаді Луцької спеціалізованої школи № 1, де він навчався. А в кабінеті української мови розмістили музейну експозицію присвячену літературній спадщині поета.

1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Баумана на вулицю Петра Маха.

Богачук Олександр Теофілович

(18 грудня 1933 року, село Сокіл, Волинь, 18 травня 1994 року, Луцьк — український поет, журналіст)

В антологію української поезії Олександр Богачук увійшов разом з іменами Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Миколи Негоди, Леоніда Куліша, Павла Глазового, Ліни Костенко, Миколи Сингаївського.

Народився в селі Сокіл Рожищенського району на Волині. Дід і батько його були сільськими ковалями. Дід був справжній маестро молота і смичка.

Вдень він працював важким ковальським інструментом, а ввечері брав до рук тонкостанну скрипку. Після війни, закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, О. Богачук вступив на історико-філологічний факультет до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. В інституті бере активну участь у літературному житті, починає публікувати вірші. У 1958 році, у рік закінчення інституту, вийшла його перша поетична збірка «Незабутнє». Цю книжку досить доброзичливо зустріла критика. Через рік виходить друга збірка поета «Вересневий грім», яка, на думку критика Степана Крижанівського, стала подією в українській літературі.

Після закінчення інституту Богачук кілька років працював у районній газеті. Працював також у газеті "HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/Волинь_(газета,_Луцьк)"Радянська ВолиньHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/Волинь_(газета,_Луцьк)"".За характером своєї роботи часто зустрічався з людьми, пізнавав життя у всіх його вимірах. Вже пізніше, працюючи старшим редактором обласного управління у справах преси,

Олександр Богачук видає третю, невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку з категоричним імперативом у назві «Ні!».

Згодом одна за одною з'являються на світ книжки: «Зелене руно», «Золота жінка», «Крик попелу», «Стогін землі». Гонорар за останню Олександр Богачук і художник Леонід Хведчук, який ілюстрував книжку, перерахували у Фонд миру. У 1984 році виходить пісенний збірник — «Світи мені, Дніпре». В цьому ж році автор видає збірку поезій «Горно».

У грудні 1985 року Олександр Богачук переїздить на роботу до Рівного, де очолює новостворену Рівненську обласну організацію Спілки письменників УРСР. У 1988 році виходить остання збірка поета «Цвіт роси». 18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер у Луцьку, залишивши нам велику поетичну спадщину. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку.

Тиможинський Віктор Анатолійович

(нар. 23 вересня 1957) — український композитор, заслужений діяч мистецтв України (2005). Народився в Луцьку.

Закінчив у 1974 Луцьку школу №1. Закінчив теоретичний та фортепіанний відділи Луцького музичного училища (1978), композиторський факультет Львівської консерваторії (1983, кл. ст. викл. В.Флиса). З 1983 — викладач Луцького музичного училища, з 1989 — голова предметно-циклової комісії теорії музики. ЧленНаціональної спілки композиторів України (1991), голова Волинського осередку НСКУ (з 1995), член правління НСКУ (з 1999). Лауреат обласної мистецької премії ім. І.Стравінського (1996).

Творчий доробок композитора складають понад сто творів різних жанрів форм. Музикознавці вважають творчість Тиможинського наслідком «вдумливого, насамперед, морально-етичного аналізу дійсності», а також її переживанням. Кредом митця на думку його колег з НСКУ є «експресія всепроникаючого мелодизму» та «інтелектуальний ліризм».

У творчому доробку композиора:

• Симфонія (1983),

• Вокально-симфонічні твори

• кантата «Ой у Луцьку славнім» для баритона, мішаного хору і фортепіано, текст народний (1984),

• «Два замовляння раби Божої Марії» для сопрано і 18 струнних,

• вокально-симфонічна поема «Матері-Україні» для басу, мішаного хору і симфонічного оркестру, вірші П.Тичини (2000)

• Концертіно для фортепіано і струнного оркестру (1999),

• велика кількість хорів a cappella,

• камерно-інструментальні твори

• музика до казок і драматичних спектаклів

Олег Володимирович Покальчук

( 19 вересня 1955, Луцьк, Українська РСР) — український письменник, соціальний психолог. Член Національної спілки письменників України. Молодший брат письменника і перекладача Юрія Покальчука.

Закінчив біологічний і психологічний факультети Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

Навчався в Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, проходив стажування в Київському Інституті літератури імені Тараса Шевченка. Працював викладачем зарубіжної літератури в Луцькому педагогічному інституті.

До вересня 2006 року працював головним спеціалістом прес-служби Кабінету Міністрів України.

Перекладав вірші з польської, іспанської, англійської, литовської мов.

Юрій Володимирович Покальчу́к

( 24січня 1941, Кременець, Тернопільська область, УРСР — † 10 вересня 2008,Київ) — український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук, голова міжнародного відділу Спілки письменників України. Старший брат письменника та психолога Олега Покальчука.

Був членом літературного гурту «Пси святого Юра». Організатор і керівник музичного гурту «Вогні великого міста», який виконує пісні на його тексти.

Останній виступ. Фестиваль «Київські Лаври» (2008 рік)

Народився 24 січня 1941 року в Кременці (Тернопільська область, Україна) у родині діалектолога, краєзнавця Володимира Покальчука.

Дитинство і юність провів у Луцьку, де закінчив школу 1 школу, Луцький педінститут. Потім навчався в Ленінградському університеті на факультеті східних мов.

Від 1969 — в місті Київ. 1969–1976 молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР.

З 1976 р. — член Спілки письменників України.

З 1994 до 1998 рр. — голова іноземного відділення Спілки письменників України.

1997–2000 рр. — президент Асоціації українських письменників.

2000–2002 рр. — член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

1992–2000 — ст. н. с. відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. 1994–1998 — голова іноземного відділу СПУ. Президент (1997–2000), віце-президент, член Координаційної ради АУП.

З 31 травня 2007 — почесний член Літературного угруповання «СТАН»

Помер 10 вересня 2008 року від раку в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

У колишньому СРСР був першим перекладачем творів славетного аргентинського письменника-культуролога Хорхе Луїса Борхеса. Перекладав Хемінгуея, Селінджера, Борхеса, Кортасара, Амаду, Маріо Варгаса Льйосу, Кіплінга, Рембо та багато інших, написав 17 художніх книг. Знав 11 іноземних мов,вільно володів польською, англійською, іспанською, французькою мовами.

Автор літературно-критичних праць, 5 збірників поезій, 15 збірників повістей та оповідань, роману «І зараз, і завжди…» (1980, 1981,1985), книги «Українці у Великій Британії» (1999), перекладів творів Ж. Амаду, Х. Л. Борхеса, Х. Кортасара, Р. Кіплінга, А. Рембо та ін., публіцистичних статей. Праця «Сучасна латиноамериканська проза» (1978) за радянських часів була єдиною україномовною монографією про латиноамериканську літературу.

Автор сценаріїв і співпостановник телефільмів. Понад 16 років опікувався малолітніми в'язнями, для яких видавав часопис «Горизонт». У серпні 1996 року відвідав місто Бучач як консультант документального фільму «Аґнон» про Ш. Й. Аґнона (1999 року отримав 1-у премію на кінофестивалі в Палермо, Італія).

Юрко Покальчук знав понад десяток іноземних мов. Серед авторів та творів, що вийшли у перекладі Юрка Покальчука.